Як зазначають на сайті національної компанії-оператора поштового зв’язку «Укрпошта», листоноша – людина шанована, особливо у невеличких містах та селах, тим паче для людей самотніх чи літніх. Для багатьох з них вона не просто представник підприємства, а ледь не єдиний, чи, принаймні, основний зв’язок з навколишнім світом. Листоноша – саме з тих працівників, що безпосередньо, «на останній милі» виконує надзвичайно важливу соціальну місію, покладену державою.

Без сумнівів, з цим важко не погодитись… Але чомусь написані високі слова розбігаються з реальним відношенням до працівників поштових відділень з боку керівництва АТ «Укрпошта», зокрема у сільській місцевості…

Спілкуючись з листоношами, які працюють на відділеннях зв’язку Біляївського району на Одещині, наша редакція чує в різних куточках одне і теж — дуже низькі зарплати, а від того і плинність кадрів, великі дільниці обслуговування, жахливі умови праці, додаткове навантаження у вигляді комунальних платіжок та примусова роздрібна торгівля товарів… Цей список можна продовжувати ще, тож про яку «пошану» та «значущість» може йти мова ?

Середня заробітна плата поштарів складає лише 2000 гривень, ставки половинять і не дивно що на такі гроші йдуть працювати здебільшого жінки пенсійного віку. Та і їх не вистачає, постійне скорочення робітників, або їх звільнення за власним бажанням, скорочення робочих днів, все це викликає неабияке навантаження на тих людей поважного віку, які ще вимушені тягнути на собі ту саму надзвичайно важливу соціальну місію. Наприклад у с. Усатово з населенням близько 10 тис. чоловік, на поштовому відділенні працює лише чотири листоноші. На Міжлиманні є ряд населених пунктів, які зовсім не обслуговуються листоношами за нестачею кадрів і мешканці змушені самотужки долати кілометри до пошти.

Масово скаржачись на низьку зарплату і надмірну завантаженість, пішки чи то на велосипеді, у будь-які погодні умови, крім пенсій, субсидій, кореспонденції, періодичних видань, жінки вимушені розвозить по домівках абонентів щомісячні рахунки за послуги користування природним газом та електроенергією. Більш того, листонош примусово зробили ще й реалізаторами продовольчих та побутових товарів — кондитерських виробів, побутової хімії й т.і. Як розповідають поштарі, виходячи на свої дільниці, у сумках вимушені тягнути «мінімаркети», а за відсутності належних умов зберігання товари швидко втрачають свій вигляд та псуються, зокрема харчові продукти. Звісно ж, ні від доставлення комунальних платіжок та роздрібної торгівлі товарами, листоноші не отримують жодної копійки, крім свого мізерного окладу.

Стан речей, який склався, неодмінно вимагає реакції та перегляду штатного розпису і збільшення фонду заробітної плати підприємства з боку керівництва та центральних органів виконавчої влади. Підвищення престижу професії листоноші та полегшення умов їх важкої праці — масова проблема, яка потребує вирішення не один рік поспіль.